26 квітня 1986 року сталася аварія на на четвертому енергоблоці ЧАЕС. Радянська влада збиралися приховати масштаби аварії, не дивлячись на те, що два теплових вибухи призвели до руйнації реактора й обвалилася частково будівля. В довкілля була викинута величезна кількість радіоактивних речовин. Викид мав потужність 300 Хіросім. Радіоактивна пляма пройшла над європейською частиною СРСР, охопила більшу частину Європи та східну частину США. На території Білорусі осіло близько 60% радіоактивних речовин.
На Атомній електростанції (Форсмарська АЕС) в Швеції спрацював дозиметричний прилад контролю радіації під час проходження рамки одним з працівників. З станції почали евакуювати людей та почали перевіряти на витік радіації. Пізніше інженер Клів Робенсон, через якого і спрацював дозиметричний прилад, зауважив, що в той час ніхто з співробітників не міг навіть припустити, що якась з країн вирішить приховати вибух на електростанції.
Журналісти CNN та інших європейських ЗМІ негайно прибули на місце можливої аварії. Проте через кілька годин після взяття проб на радіацію, як всередині приміщень, так і зовні, стало відомо, що обладнання АЕС “Форсмак” працює бездоганно.
В цей час з Данії надійшла тривога про радіоактивність. Шведські науковці провели аналіз стосовно напрямку вітру та дощових хмар й змогли вирахувати країну та місце аварії, а саме Радянський Союз, атомна станція під Києвом. Крім них місце розташування об'єкта, на якому стався вибух, пітвердили й американські супутники. Але Москва у відповідь на офіційний запит керівництва Швеції не надала відповіді.
Перший власкор, який розповів світові про аварію на ЧАЕС
Повідомлення на прип’ятській радіостанції про необхідність евакуації з'явилося лише через 34 години після аварії на четвертому блоці, який був розташований в двох кілометріах від міста. До того моменту на місцевому радіо не пролунало жодної інформації стосовно сильного вибуху, небезпечного рівня підвищеної радіації та необхідних заходів безпеки.
За два попередні дні, люди, які жили поряд із станцією неодноразово встигли прогулятися на вулиці, у парку, навіть поряд з місцем аварії, щоб подивитися крізь паркан на реактор й лише через дві години після оголошення близько 50 тисяч прип’ятців було вивезено за допомогою автобусів назавжди.
28 квітня члени Політбюро зібравшись у Москві, прослухали першу доповідь урядової комісії стосовно аварії. Після чого керівництвом СРСР було прийнято рішення сповістити громадян про аварію кількома рядками. Першими, кому дозволено було повідомити цю новину про рішення Ради міністрів була програма “Время”, після виходу в ефір новин в якій, газети могли друкувати повідомлення та оголошувати в ефірі ТАРС.
Генеральний директор “Тоніс”, який у 1986 році обіймав посаду завідувача відділу промислової редакції “Останні вісті” Українського радіо пригадує, що вони отримали інформацію про вибух ще о 19-й годині, проте не мали права її поставити раніше за вихід повідомлення в програмі “Время”.
Проте з 21-ї години того ж вечора та впродовж наступного дня, Українське радіо сповіщало про трагічну подію. В архівах Національного радіо можна знайти “Мікрофонну папку”, в якій зберігається інформація, яку озвучували диктори на радіо. На документах вказані дати 28 та 29 квітня, при цьому варто зауважити, що на документі стоїть штамп про те, що повідомлення було прочитано 29 квітня, а не 28-го.
Що стосується неофіційної звістки про вибух на ЧАЕС, то вона пролунала ще вранці 28 квітня 1986 року в ефірі “Відвертий мікрофон”. Обвал дзвінків з питаннями щодо аварії на ЧАЕС призвів до того, що дана рубрика не проіснувала довше 15 хвилин, адже прямий ефір довелося вимкнути, замінивши на запасну радіопередачу.
Тим часом Елізабет Хедборг - власкор Шведського радіо в СРСР почала вести розслідування стосовно доказів аварії на ЧАЕС, про що вже мали інформацію військові та керівництво Швеції. На той час в неї не було жодних даних щодо Чорнобильської аварії й єдине, що вона могла - це також чекати на випуск вечірньої програми “Время”.
“28 квітня я весь день провела на ногах, в парі зі своїм колегою, який був в Москві в посольстві аташе з науки, ми намагалися допомогти один одному в цей день. До виходу програми “Время” о дев'ятій вечора, ніхто нічого не знав”, - поділилася Хедборг. Її ім'я увійшло в історію, як першого власкора, який розповів з Москви світові про аварію на ЧАЕС.
Начальник УКДБ УРСР по Києву та області Леонід Бихов 29 квітня віддав розпорядження щодо посилення роботи міських органів в установах та підприємствах про необхідність недопущення поширення інформації, а саме “неправдивих та панічних” чуток. Необхідно організувати контроль вихідної кореспонденції та обмежити вихід абонентів на міжнародні лінії зв'язку.
Експерти ЦРУ назвали аварію на ЧАЕС найстрашнішою катастрофою в історії
В США експерти ЦРУ в той же день підготували звіт, в якому офіційно назвали катастрофу на ЧАЕС - найстрашнішою в історії та зауважили, що чутки про загиблих та постраждалих під час аварії не є безпідставними. Адміністрація президента Рейгана запропонувала зі свого боку допомогу радянському дипломату, який якраз відвідав Держдеп, щоб обговорити питання ядерного озброєння. У відповідь Горбачов надіслав 30 квітня Рональду Рейгану повідомлення, в якому йшлося про те, що витік радіоактивних матеріалів до часткової евакуації населення. Обстановка стабілізована й “часткове” перевищення допустимих норм не вимагає проведення спеціальних заходів, щоб захистити населення.
30 квітня в газеті “Правда” з'явилась новина про те, що відбулася евакуація людей з Прип'яті й рівень радіації суворо контролюється. Радянська влада вирішила провести того ж дня брифінг, на який запросили іноземних послів, на якому перший заступник міністра закордонних справ СРСР Анатолій Ковальов продовжив створювати фейкову риторику, нібито все не так страшно, як це представляє західна преса.
Наступного дня в день одного з найважливіших ідеологічних свят в Радянському Союзі відбувся велелюбний парад в Києві, куди вітер гнав радіоактивну хмару.
“День солідарності трудящих мав стати свого роду маркером для світового співтовариства, що ситуація контролюється, люди знаходяться в безпеці та почуваються захищеними”, - написав Сергій Плохій в своїй книзі “Чорнобиль. Історія ядерної катастрофи”. - “Кадри щасливих киян, які крокують по центру міста мали засвідчити для всіх, що партія контролює ситуацію”.
Натомість кадри з газет, які висвітлювали парад, в якому прийняли участь понад 120 тисяч киян та гостей столиці, пізніше стануть одним з підтверджень злочину радянської влади проти власного народа. Хоча стосовно цифр варто зазначити, що на місцевому партійному рівні була встановлена квота й кількість кожного з десяти районів столиці становила не більше від 2000 до 5000 тисяч осіб.
На ранок 3 травня в Україні з симптомами радіаційного ураження було госпіталізовано 911 пацієнтів. На наступний день вже 1345, серед постраждалих - 330 дітей. Радіологічні відділення столичних лікарень швидко заповнилися й пацієнтів з радіаційним ураженням довелося приймати в лікарні, які знаходилися за межами міста.
Інформаційну блокаду про аварію, яка сталася на ЧАЕС, радянська влада продовжувала контролювати на всіх рівнях. 5 відділ 6 Управління КДБ СРСР навіть склав перелік з 26 пунктів, які підлягали суворому засекреченню. Органи держбезпеки відстежували навіть найменшу можливість появи будь-яких натяків появи у пресі та приватній розмові щодо причин на 4-му енергоблоці ЧАЕС.
Причини аварії на ЧАЕС
На даний момент існує два варіанти пояснення причин чорнобильської аварії, які відносяться до офіційних та кілька альтернативних. До першої відноситься позиція Державної комісії, яка була сформована в СРСР для розслідування, суд та КДБ СРСР, яке провело власне розслідування. Варто зауважити, що Міжнародне агентство з атомної енергії також підтримало цю точку зору в своєму звіті того року.
Серед грубих порушень експлуатації АЕС, які призвели до аварії виділили наступні:
- проведення експерименту без урахування зміни стану реактора;
- виведення з роботи справного технологічного захисту, який в разі потреби мав зупинити реактор до того моменту, як він перейшов у стан небезпечного режиму;
- приховування масштабу аварії на станції.
Пізніше аналіз причин був переглянутий навіть МАГАТЕ. В 1993 році INSAG (Консультативний комітет з питань ядерної безпеки) поширив новий звіт, в якому виділив ряд проблем в самій будові реактора. Проте багато висновків, які були в тому звіті, з часом визнано помилковими.
В 2000-і роки до причин аварії на ЧАЕС віднесли наступні:
- реактор був неправильно спроектованим і тому з самого початку становив небезпеку;
- персонал не попередили про високу ймовірність небезпеки;
- персоналом було допущено ряд помилок та порушено наявні інструкції. Частково через відсутність інструкції щодо небезпеку, яку несе реактор;
- вимкнення захисту або не мало впливу на сам розвиток аварії або не суперечило наявним нормативним документам.
На думку фахівців МАГАТЕ реактор РВПК-1000 мав цілий ряд конструктивних вад, які в свою чергу призвели до аварії. Допущено проектні помилки та однією з найнебезпечніших стала помилка в конструкції керувальних стрижнів. Тобто в момент, коли сталася аварія, внаслідок спрацьовування аварійного захисту, реактор нарощував потужність замість того, щоб зупинити реактор.
Спочатку було виділено величезну кількість помилок, які допустили оператори, але в 1993 році фахівці МАГАТЕ переглянули їх та визнали, що дії операторів в той час відповідали правилам і відповідно вони не мали впливу на подальший розвиток аварії.
Після перегляду дій персоналу основна увага була направлена не на конкретні порушення, а “низькій культурі” безпеки, як такої. Дане поняття фахівці з ядерної безпеки почали використовувати після аварії на ЧАЕС. Звинувачення тепер були направлені не лише на помилки операторів, а і проектувальників реактора, керівництва АЕС тощо.
Попри те, що в новому аналізі МАГАТЕ акценти змістилися в бік вад реактора, експерти зауважили, що недостатня кваліфікація персоналу, прогалини в знаннях щодо особливостей реактора, які вплинули на безпеку, а також необачні дії стали чинниками, які призвели до аварії.
Альтернативні версії
Серед альтернативних версій розглядалися декілька гіпотез, що саме могло призвести до стрибка потужності. Наприклад: зрив циркуляційних насосів. Також існують сценарії щодо розвитку процесів, які призвели після стрибка напруги до руйнування реактора та що сталося після цього з паливом. Також існують версії, що причиною вибуху став локальний землетрус, диверсія чи інше.
Велика сімка вимагала від радянської влади правди щодо аварії на ЧАЕС
5 травня у Токіо відбулася зустріч лідерів Великої сімки, на якій була представлена спільна заява з приводу Чорнобильської аварії. В ній йшлося про те, що уряд Радянського Союзу має надати необхідну інформацію, яку запросили країни. Між 27 квітням та 22 травням Києв відвідали 22 іноземних дипломати та КДБ ретельно контролював будь-який витік інформації, відстежуючи та прослуховуючи телефонні дзвінки і блокуючи трансляцію телесюжетів.
8 травня до Києва прибув Ханс Блінкс - генеральний директор МАГАТЕ. Радянська влада збиралася використати даний візит на свою користь, щоб показати свою відкритість, представивши все таким чином, начебто масштаби аварії не є настільки страшними, як повідомляє західна преса.
Через те, що автомобільними шляхами була небезпека потрапити в клуби радіоактивного пилу, який встиг сісти на землю (дозиметри просто зашкалювали в таких місцях), Горбачову довелося врешті решт дати дозвіл на використання гелікоптера.
Автор Сергій Плохій написав, що невідомо, чи Блікс побачив “Дугу”, проте ним було зафіксовано у кабіні на висоті близько 400 метрів і на відстані 800 метрів від реактора випромінювання у 350 мілірентген за годину. Що стосується замірів за межами кабіни гелікоптера, то їх не здійснили і саму АЕС Блінкс не відвідав. Гелікоптер з ним приземлився у Чорнобилі, а потім полетів до Києва. На прес-конференції, яка відбулася в Москві, Блінкс зауважив:
“Ми побачили людей, які працювали на полях, помітили худобу на пасовищах та автівки, що рухалися вулицями. Росіяни вважають, що їм вдасться знезаразити територію й вона стане знову придатною для сільського господарства”.
В той час, коли всі іноземні засоби масової інформації демонстрували карту повітряних потоків в Центральній та Східній Європі, радянська влада продовжувала правдиву інформацію щодо причин та наслідків аварії на ЧАЕС.
Пізніше внаслідок аварії близько 5 млн га земель буде виведено з сільськогосподарського користування. Перед вибухом в реакторі знаходилося 180 - 190 тонн діоксиду урану. За оцінками в наш час від тієї кількості в навколишнє середовище було викинуто від 5 до 30%.
За різними оцінками деяких дослідників, які в своїх висновках посилаються на слова очевидців та наявні знімки, реактор практично порожній. Крім цього варто врахувати, що об'єм 180 тонн діоксиду урану становить лише незначну частину від об'єму самого урану. В основному реактор був заповнений графітом й ймовірно він згорів в перші дні після вибуху. Частина вмісту реактора розплавилася та з часом перемістилася через розломи за межі самого реактора.
Крім палива в момент вибуху в активній зоні знаходилися продукти поділу та трансуранові елементи, котрі зазвичай накопичуються під час роботи реактора. Найбільш литкі речовини викинуло назовні. Понад 200 000 км², приблизно 70% — на території України, Білорусі та росії було забруднено.
Як аварія на ЧАЕС вплинула на здоров'я людей
“Greenpeace” та Міжнародна організація “International Physicians for the Prevention of Nuclear War” (Лікарі світу за запобігання ядерної війни) вважають, що тільки серед ліквідаторів аварії померли десятки тисяч осіб, а в Європі офіційно зафіксовано 10 000 вроджених патологій у новонароджених та не менше 10 000 випадків раку щитовидної залози та очікується ще не менш ніж 50 000 випадків. За оцінками організації “Союз Чорнобиль” померло 10% з 600 000 ліквідаторів, а 165 000 отримали інвалідність.
Загалом число постраждалих від аварії на ЧАЕС можна визначити лише приблизно - 600 000 (кількість загиблих від наслідків радіації). Крім загиблих працівників станції, пожежників, також варто віднести військовослужбовців, цивільне населення, які стали учасниками ліквідації наслідків аварії та мешканців районів, які постраждали від радіоактивного забруднення. Тим паче визначити чи захворювання є наслідком аварії на ЧАЕС вкрай важко.
На чорнобильському форумі, який відбувся у 2005 році, який діє під егідою ООН, й таких організацій, як МАГАТЕ та ВООЗ оприлюднили доповідь, в якій містяться численні наукові дослідження щодо впливу чинників, які відобразилися на здоров'ї ліквідаторів та цивільного населення.
Елізабет Хедборг (шведська журналістка), яка однією з перших повідомила світу про трагедію в Чорнобилі, переконана, що аварія послужила викликом для перебудови Горбачова, адже радянській владі довелося, після техногенної катастрофи на ЧАЕС, стати відкритішими для журналістів та світу.
