Історія протигаза пов'язана з винайденням хімічної зброї та її застосуванням у війні. Перше зафіксоване застосування хімічної зброї датується 6 століттям до нашої ери, коли спартанці застосували проти своїх ворогів отруйний дим на основі сірки. Хоча на той час ще не було розроблено захисних масок для обличчя, це був один з перших задокументованих випадків використання хімічних речовин у бою.
Винахід і масове виробництво протигазів почалося під час Першої світової війни, коли обидві сторони шукали способи захистити солдатів від шкідливих газів, що використовувалися під час війни. Перший офіційний прототип військового протигазу був винайдений британським вченим Джоном Скоттом Холдейном у 1915 році і називався "Маска, респіратор №1". Невдовзі після того, як цей винахід з'явився на світ, інші країни почали розробляти власні версії, такі як французький респіратор "M2" та німецький "Ledermaske".
Ці ранні моделі були виготовлені з гуми або шкіри зі скляними окулярами, які були з'єднані з бавовняним фільтром, наповненим активованим вугіллям, що поглинало токсичні гази, які надходили через загубник або носову частину респіратора. На жаль, ці ранні розробки виявилися недостатніми для запобігання більш небезпечним типам газів, таким як хлор і гірчичний газ, що призвело до набагато більшої кількості жертв під час Першої світової війни, ніж будь-коли раніше на полях битв до неї.
У відповідь на цю велику загрозу, яку становили ці сучасні токсичні гази, вчені протягом Першої світової війни докладали зусиль для розробки кращих захисних масок для військовослужбовців, використовуючи нові матеріали, такі як фільтри з ацетатного нетканого матеріалу замість бавовняних, а також різні антихімічні агенти всередині них, які б нейтралізували більш смертоносні гази, такі як іприт або фосген.
До початку Другої світової війни майже всі основні країни-учасниці прийняли на озброєння ті чи інші вдосконалені версії, включаючи дві різні моделі: одна призначалася для цивільного використання (CIV), а інша - виключно для військовослужбовців (MIL). В той час як модель MIL включала в себе новітні технології, такі як круглі очні лінзи замість квадратних, які були в моделі CIV, вони обидві використовували схожу систему фільтрів, що складалася в основному з активованого вугілля, підсиленого антихімічними агентами, такими як перманганат калію і діатомітовий порошок, здатні нейтралізувати більшість відомих форм токсичних газів навіть за сучасними стандартами.
Після війни вдосконалення, досягнуті в цю епоху, не зупинилися на досягнутому; дослідники продовжували працювати над удосконаленням конструкції, впроваджуючи внутрішні системи подачі кисню, що живляться від балонів зі стисненим повітрям, прикріплених до спини користувача, дозволяючи йому насолоджуватися свіжим повітрям принаймні кілька годин під час носіння пристрою, що дає йому перевагу над силами противника, які просто покладалися на фільтри, що вбудовувалися всередину примітивних конструкцій, які вони використовували до цього часу.
Сьогодні сучасні протигази значно перевершують своїх попередників, пропонуючи кращий захист від різноманітних загроз, починаючи від ядерних опадів, органічних пестицидів, агентів біологічного тероризму і навіть небезпечних випарів, спричинених предметами повсякденного вжитку, таким чином стаючи незамінним інструментом будь-якої людини, яка працює в середовищі, де існує потенційний вплив небезпечних токсинів і частинок, що переносяться в повітрі, однак, незважаючи на весь прогрес, протигази все ще залишаються важливим символом воєнного часу, нагадуючи про жахи минулих поколінь, з якими вони зіткнулися під час першої та другої світових воєн, коли вони були вперше введені в експлуатацію.
Додаткові ресурси:
